Пропоную Вашій увазі мою статтю «Законодавчі аспекти забезпечення дотримання етичних норм у сфері охорони здоров'я», опубліковану в медико-філософському журналі «Інтегративна антропологія», написану в соавторстві з Г. В. Гусевою.

Проблеми охорони здоров’я населення та діяльність, спрямована на збереження і зміцнення здоров’я, потребують постійної уваги з боку держави. Однією з передумов ефективного функціонування національної системи охорони здоров’я є неухильне дотримання принципів професійної етики і деонтології медичними та фармацевтичними працівниками. Дана вимога закріплена в пункті «г» статті 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», що зумовлено визначеністю охорони здоров’я як пріоритетного напряму державної політики та фактора національної безпеки країни. Тому створення ефективних, законодавчо закріплених механізмів забезпечення дотримання норм професійної етики працівниками охорони здоров’я — актуальне та важливе завдання вітчизняної медицини і фармації.

Мета даної роботи — обґрунтування та розробка пропозицій щодо законодавчого забезпечення дотримання етичних кодексів працівників охорони здоров’я України.

Показано історичні та етнокультурні аспекти християнської ідентичності українського народу.

Нинішні проблеми охорони здоров’я України, насамперед, обумовлені не економічними і політичними труднощами, а духовними та моральними хворобами, що глибоко вразили представників галузі і всю охороноздоровчу систему. Сьогодні ми спостерігаємо втрату духовних цінностей та моральних стандартів, як у багатьох представників влади, керівників фармацевтичних компаній, лікувальних закладів, так і у рядових медичних та аптечних працівників, і, навіть, у самих пацієнтів. Бюрократизм, формалізм, безвідповідальність, непрофесійність, неякісна медична допомога, надмірна комерціалізація, корисливість, нечесність, обман, поширення фальсифікованих ліків, корупція, хабарництво, безпринципність, байдужість, черствість, грубість, цинізм, неповага до людей, на превеликий жаль, стали дуже поширеними явищами для української медицини і фармації. Все це не тільки гальмує процес реформування та розвитку галузі охорони здоров’я, а взагалі руйнує світоглядні підвалини, на яких вона має будуватися, наскрізь отруює її систему, нищить її духовно-моральний, інтелектуальний та професійний потенціал.

Шляхи вирішення проблеми. Проте, не завжди так було. «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Матв.5:7). Саме ці слова були основою діяльності лікарів доби Київської Руси, яка понад 1000 років тому разом із християнською вірою успадкувала високі християнські духовно-моральні цінності, що, зокрема, виявлялися у милосерді, співчутті та служінні ближньому, визнанні цінності життя кожної окремої людини. Служити людині означало служити Богові. Як наслідок, саме на базі християнських церков і монастирів почали відкриватися перші притулки та лікарні для бідних, сиріт і престарілих. Протягом X‒XVI століть монастирі і церкви були головними осередками поширення медичних знань та центрами надання духовно-психологічної і соціально-медичної допомоги. Вагому роль в історії вітчизняної медицини відіграли подвижники Києво-Печерської Лаври ‒ Антоній Преподобний, Даміан, Агапіт Печерський, Пімен Посник, які прославилися даром зцілення та сердечним, щирим, безкорисливим ставленням до хворих. Поряд із застосуванням цілющих трав та мазей, тогочасне лікування включало догляд, харчування, добре заспокійливе слово та релігійні обряди (молебень, помазання єлеєм, піст, сповідь). Приклади самовідданого християнського служіння у сфері медицини є і в більш пізній історії нашої країни. Варто тут згадати і сестер милосердя, і земських лікарів, і фронтових медиків, і видатних вчених медицини, і «святого лікаря» ‒ гуманіста-мораліста Теофіла Яновського, і архієпископа Луку (професора Войно-Ясенецького), і багатьох інших відомих та невідомих нам героїв на ниві служіння здоров’ю людей.

Враховуючи вищевикладене, можна стверджувати, що без повернення до культурно-історичних витоків вітчизняної медицини та її духовних, морально-етичних, християнських ідеалів, нам не вдасться побудувати сильну та дієву систему охорони здоров’я, не вдасться підняти нову генерацію високоморальних та високопрофесійних медичних і фармацевтичних фахівців. Поряд з фонендоскопом, хірургічним скальпелем, таблеткою та апаратом УЗІ, кожен медик і фармацевт має покласти у свою медичну валізу та аптечку набір «духовних ліків», таких як віра в Бога і вищу справедливість, любов і повага до ближнього, доброта, співчуття, милосердя, чесність, порядність, безкорисливість, скромність, глибока моральність і сумлінність, професіоналізм, відданість своїй справі, щира турбота про пацієнта, жертовність, готовність послужити нужденному.

Висновки. Таким чином, надзвичайно важливим та актуальним завданням для представників професійної спільноти, влади та всієї громадськості є всебічне сприяння поширенню християнських духовних і морально-етичних цінностей серед медичних та фармацевтичних працівників на всіх етапах їх підготовки та професійної діяльності.